Билас Иван Григорьевич



Народився 9 травня 1953 року (с.Шоломиничі, Городоцького р-ну, Львівської обл., Україна); українець, позапартійний. Одружений. Сімя: дружина Тетяна Анатоліївна, син – Андрій Іванович, 1978 р.народження, підполковник міліції, начальник Стрийського МВВС УМВС у Львівській області; дочка – Іванна Іванівна, 1980 р.народження, мати; дочка – Анастасія-Роксоланна, 1993 р. народження, студентка, авіаційна спортсменка; онуки та внучки: Іван, Андрій, Ромчик, Вероніка, Рената.

      Освіта: вища юридична, вища військова (закінчив юридичний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка у 1983 році; Український вільний університет у Мюнхені у 1993 році; Національну академію МВС України у 1994 році;  Національну академію оборони України у 2004 році).

      Наукові ступені та звання:  доктор юридичних наук; доктор історичних наук; магістр державного військового управління (спеціальність: «Управління діями з’єднань та об’єднань Збройних Сил»); професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка;  Заслужений юрист України.

 

      Трудова діяльність:

 

      1971 – 1973 рр. – строкова служба у повітряно-десантних військах  Радянської Армії: курсант, командир розвідувально-диверсійної групи ГРУ, старшина розвідувально-диверсійної роти; під час строкової служби виконав норматив майстра спорту СРСР з парашутного багатоборства; брав участь в випробовуванні та запровадженні на озброєння у повітряно-десантних військах нової техніки: парашутів Д-5 серії 2 та 4; автоматів АКМС; виконав завдання Командувача повітряно-десантними військами СРСР, Героя Радянського Союзу, генерала армії Маргелова В.П. з розроблення, апробації та запровадження у диверсійно-розвідувальних підрозділах рукопашного бою замість самбо; інструктор парашутно-десантної служби; інструктор з рукопашного бою; військовий розвідник 1-го класу.

 

       1973 – 1987 рр. – навчання у Львівській спецшколі підготовки оперативного складу кримінального розшуку СРСР та служба в органах внутрішніх справ України на оперативно-розшукових та викладацьких посадах; з 1987 по 1991 роки проходження служби в розвідувально-диверсійних спецпідрозділах ГРУ СРСР та навчання в альпінцентрі «Чімбулак» (Тянь-Шань) КДБ та МВС СРСР: командування розвідувально-диверсійними групами «Карпати», «Каскад», «Кобальт» та виконання спецзавдань за межами СРСР; під час служби пройшов підготовку та отримав навички пілотування літальними апаратами, десантування у складних кліматичних та географічних умовах з веденням бойових дій; виконав нормативи інструктора-альпініста, майстра спорту СРСР з рукопашного бою, майстра спорту СРСР з кульової стрільби та службового багатоборства.

 

       1991  -  1994  рр.  -   створення  та служба в Національній Гвардії України

 

       1994 – 2002 рр. – народний депутат України, Голова Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.

 

       2003 – 2005 рр. – Радник Прем’єр-міністра України з питань національної безпеки та оборони

 

       2005 – по даний час – професор кафедри європейського та порівняльного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

 

      З лютого 2005 року за вислугою років відправлений у відставку із служби у званні гвардії генерал-лейтенанта з правом носіння військової форми.

 

      Громадська діяльність:

 

      Член спілки журналістів України, з 1998 по 2000 рік – Голова Спілки офіцерів України; з 1998 по 2005 рік – Гетьман Українського козацтва, Гетьман України; з 1995 по 1998 рік – президент Федерації літакової акробатики України; з 1998 по 2005 рік – президент Федерації авіаційних видів спорту України; віце-президент ФАІ; з 2005 року по даний час – перший віце-президент Федерації авіаційних видів спорту України.

       З 1995 року розпочав літати на Як-52 та займатись літаковою акробатикою в Центральному аероклубі імені О.К.Антонова. Інструктор-вчитель та товариш по житті – чудова людина, пілотажник від Бога , справжній мужик - Тарасевич Микола Леонідович; інструктор-тренер Довгопол Анатолій Іванович. Неодноразовий призер Чемпіонату України з вищого пілотажу – в 2001 виконав норматив майстра спорту України з літакової акробатики (літаковий спорт).

        В 1997 році обіймав посаду першого заступника Голови організаційного комітету України з підготовки та участі збірних команд України у Перших Всесвітніх авіаційних іграх (Ікаріаді), що проходили в Туреччині. За результатами участі в іграх авіаційні спортсмени України посіли друге місце у світі в командному заліку.

       В 1999 році перед Президентом України Л.Д.Кучмою ініціював підготовку та проведення Першої Національної експедиції України на Північний Полюс шляхом парашутного десантування – очолив керівництво експедицією т став її безпосереднім учасником, здійснивши черговий 1278-й парашутний стрибок. Було встановлено один Світовий та два національні Рекорди України.

       Сердечна вдячність за спонсорську допомогу у фінансуванні експедиції меру Києва Омельченку Олександру Олександровичу, голові бюджетної комісії Київради, доктору технічних наук, професору Присяжнюку Володимиру Констянтиновичу – чудовій людині та прекрасному пілоту:   народному депутату України – офіцеру-десантнику Манчуленку Георгію Манолійовичу за участь у підготовці та проведенні експедиції, велику організаційну роботу.

        Став основоположником запровадження в Україні світової практики підготовки приватних пілотів та пілотів-любителів. Закінчив першу Українську школу пілотів та отримав ліцензію приватного пілота міжнародного стандарту за №000001; проходив навчання в Кіровоградській авіаційній академії та Кременчуцькому льотному коледжі. Сердечна вдячність інструкторам, викладачам та керівництву цих авіаційних навчальних закладів.

        За час льотної практики опанував низкою літальних апаратів, серед яких: парашути та параплани, планери, літаки Як-52, Вільга-35, Цессна-172, Кріщен Ігл, Т-38. Загальний наліт понад 1000 годин.

         За період служби та громадської діяльності нагороджений багатьма державними та громадськими орденами, меделями і відзнаками, як СРСР, так і України, серед яких: ордени бойового Червоного Прапора, Червоної Зірки, За мужність першого ступеня, Почесна Грамота Верховної Ради України за особливі заслуги перед Українським народом.

         Життєве кредо: «Найбільші цінності – це людська дружба, повага та любов до життя». Життєвий девіз: «Ми приречені на перемогу!»